БІОГРАФІЯ (Загальна)
Народився 4 січня 1963 року в Києві, усе життя прожив на Подолі.
Учився охоче і настільки добре, наскільки міг. Але не заради того, щоб одержати по закінченні школи "золоту медаль", а по закінченні інституту - диплом "з відзнакою": просто подобалося і подобається дотепер пізнавати щось нове.
Про майбутню письменницьку долю здогадувався із дитинства, проте, вирішив обов'язково одержати вищу технічну освіту, оскільки вважав, що справжній чоловік має розумітися на техніці. Тому в 1980-86 рр. вивчився в Київському політехнічному інституті (тепер - Національний технічний університет України "КПІ") на інженера-металурга. І хоч тепер багато хто запитує: "Навіщо було витрачати шість років у политехніці?!" - ніколи про вибір не шкодував. Та й навіщо шкодувати, якщо тут, на рідному інженерно-фізичному факультеті зустрів "українську дочку узбецького народу", улюблену дружиноньку Оленоньку, що народила таку гарну доньку Людоньку!
По закінченні навчання чесно намагався зробити наукову кар'єру. 3 роки відпрацював в ОКТБ славетного Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона, ще 7 років - у лабораторії високотемпературного паяння ІЕЗ ім. Є.О.Патона. Але коли завлаб зрештою "поставив у чергу" на захист кандидатської дисертації, рідна Україна різко втратила потребу в наукових розробках в галузі пайки, і лабораторія була ліквідована. У 1996-97 рр. працював у науково-виробничій фірмі за тим самим фахом - однак фірма збанкрутувала.
Протягом перших років незалежності України заради забезпечення існування родини в неробочий (а частково - також у робочий) час займався "халтурами", зокрема:
- до світанку займав місце для торгівки одягом на ринку;
- кроїв постільну білизну
- розвантажував дошки на деревообробному комбінаті;
- за допомогою візка-"кравчучки" і станкового наплечника постачав комерційні кіоски косметикою, алкогольними і безалкогольними напоями;
- на правах торговельного агента знаходив клієнтів для фірми з продажу сантехніки.
Щоправда, через це тепер деякі маститі письменники не вітаються, вважаючи "торгашем", проте на подібні "виверти" не слід звертати уваги - адже родина вижила, і це головне! Крім того, завдяки "халтурам" вдалось наскрести грошей на перший персональний комп'ютер, а відтак почати нарешті заробляти гроші розумовою працею, а не фізичною…
БІОГРАФІЯ (Письменницька)
Протягом всього свідомого життя і за будь-яких обставин ніколи не забував про головну свою мрію - стати письменником-фантастом. Написавши найперше оповідання ще в 12 років, серйозно взявся за літературну працю в 1984 р. Привід був неабиякий: залицяння до майбутньої дружини! Понад усе вона любила слухати "казки" - так Олена називала й досі іноді називає фантастику. Оскільки за півроку залицянь їй була розказана вся фантастика, прочитана майбутнім письменником до 21-річного віку, довелось переповідати свої ранні твори. Оскільки "оповідки" були сприйняті схвально, довелось в усьому зізнатися. Відповідь не забарилась: "Пиши ще, бо хочу нових казок". Довелось продовжити писати, дедалі "набиваючи руку"…
З публікаціями попервах не складалося. Цілу "п'ятирічку" перші короткі оповідання надсилались в московські журнали "Техника - молодежи" і "Вокруг света", відкіля зрідка надходили коротенькі відписки в стилі: "Вам ще вчитися і вчитися…" Прорив стався лише у 1989 році. "Якщо не друкують, то може, хоч би постановку хтось із режисерів погодиться зробити?!" - приблизно такою була логіка дій, що привела невизнаного письменника до "Театру на Подолі". Абсолютно бездарна п'єса (про всяк випадок - разом з повістю, на якій ґрунтувалась) лягла на стіл самому Віталію Малахову. Видатний київський режисер видав приблизно наступний вердикт: "П'єса ваша нікуди не годиться, а от оригінальну повість я би радив вам показати нашому завліту…"
А от завлітом "Театру на Подолі" був ніхто інший, як Рафаель Левчин (зараз проживає у США). Раф і вивів молодого та невизнаного на київських фенів. Одразу ж з'ясувалась цікава річ: хоча клуби любителів фантастики не проголошували своєю задачею підтримку письменників-фантастів, реально в цьому напрямі працювали саме КЛФи! Отже, членство у київському КЛФ "Перевал", а згодом у КЛФ "Зоряний шлях" відіграло у письменницькій долі свою позитивну роль. Після переорієнтації на рідні простори у 1989 році пішли також перші газетні публікації - до речі, першим редактором письменника став відомий нині політик Віталій Шевченко, що працював на той час у київській газеті "Молода гвардія".
Насміець, Раф Левчин допоміг організувати перший творчий вечір молодого письменника не де-небудь, а у театрі-кафе "Колесо" на Андріївському узвозі! Представляючи новачка аудиторії, сказав коротко: "В Тимура Литовченка було опубліковано одразу три оповідання в одній газеті з інтервалом в місяць. Це означає, що йому або дуже пощастило, або у його творчості й справді щось є…"
З 1994 року увійшов до літературно-інтелектуального клубу "Русское собрание", у 1996 році був одним із співзасновників центру "Свобода слова", декілька років час очолював секретаріат ЦСС. Нарешті, у 2000 році став головним батьком-засновником КЛФ "Чумацький шлях", названого так у пам'ять про київський конвент фантастів (див. нижче).
Таким чином, у другій половині 90-х уже був відомий у вузьких літературних колах як молодий "письменник без книжки", хоча і з певною кількістю газетно-журнальних публікацій. Під час участі в київському фенконі "Чумацький шлях-92" відчув інтерес до себе російських видавців. По закінченні конвенту справді одержав пропозицію на видання книги (роман і 4 повісті) у петербурзькому видавництві "Северо-Запад". Щоправда, проект успіхом не увінчався: рукопис "нульової" книги згорів разом з видавництвом і пітерським Будинком письменників восени 1993 року. Очевидно, перша авторська книга все-таки мала вийти в Україні - так і сталося 1996 року. З романом "До комунізму залишалось років п'ятнадцять-двадцять" у 1997 році був прийнятий до лав Національної Спілки письменників України, причому в один етап замість традиційних трьох.
У 1997-98 роках виходять дві "московські" книжки (у співавторстві з Олегом Авраменком), потім друкуються ще кілька книжок і збірок в Україні та Росії. Далі були перемоги на І Всеукраїнському літературному конкурсі гостросюжетного роману "Золотий Бабай" і Міжнародна україно-німецька літературна премія ім. Олеся Гончара… у вигляді фірмового холодильника "Норд". А також участь в декількох літературних проектах, як-то Літературне свято "Просто так!" (Коростень), "Українська електронна книга" (перший український інтернет-супермаркет ТНТ43), віртуальне інтернет-об'єднання "Українська фантастика" та ін.
І дуже хочеться вірити, що найголовніші здобутки ще попереду!..
БІОГРАФІЯ (Журналістська)
Порожнім холодильником ситий не будеш - хоч би то був преміальний холодильник від самого Валентина Ландика!.. В холодильник треба ще продуктів наносити. Їжа купується за гроші, а на справжній творчій літературній праці в Україні багато не заробиш. Тому коли після банкрутства науково-виробничої фірми в 1997 року одержав від Романа Кухарука пропозицію піти в журналістику, з радістю погодився: адже журналістика є максимально близькою до письменницької праці! В них навіть єдиний основоположний принцип: "Розкажи цікаву історію…"
У 1997-98 роках працював редактором відділу політики, згодом загального в газеті "Селянська спiлка", тоді ж був акредитований до Верховної Ради, Адміністрації Президента та Центральної виборчої комісії. Під час роботи в останній познайомився з Георгієм Гонгадзе, а відвідуючи Міністерство АПК - з Олександром Зайцем та Олександром Ягольником (старшим).
З "Селянської спілки" був звільнений у складі всієї редакції після загального страйку творчих працівників - а що, треба було терпіти 2-місячну невиплату зарплатні?! Допомігши президентові СОПУ Віктору Хмільовському на парламентських виборах 1998 року, влаштувався фахівцем по зв'язках зі ЗМІ в Спілку орендарів і підприємців України. Паралельно "халтурив" у газетах "Посредник", "Практика предпринимательства", "Труд-Украина".
З жовтня 1998 року запрошений на посаду прес-секретаря Міністерства вугільної промисловості України, з 2000 року у зв'язку з ліквідацією останнього став головним спеціалістом PR-підрозділу Міністерства палива та енергетики України. Серед державних службовців ходять вперті чутки, начебто Мінвуглепром є "найважчим" відомством, і хто утримався там, тому вже нічого не страшно - пройде скрізь. Змушений констатувати, що так воно і є…
Навіть під час міністерської роботи зв'язів з пресою не розривав, працюючи позаштатно в інформагенції УНІАН, журналах "ТЭК" і "Энергобизнес", газетах "Атомник України", "Зеркало недели" і "Голос Донбасса". У серпні 2001 року повернувся у велику журналістику власним кореспондентом по Києву, Київській, Чернігівській, Черкаській областях всеукраїнської газети "Голос Донбасса". До старих зв'язків додалась позаштатна співпраця з журналом "Энергетика и электрификация" та газетою "Власть и политика".
З весни 2001 року поступово встановилися тісні контакти з відділом "Тема" журналу "ПiК" ("Полiтика i культура"). Через рік з невеликим після знайомства очолив відділ "Стиль" цього журналу, згодом очолив відділ "Тема", де дуже добре працювалось майже до моменту закриття журналу. Паралельно на громадських засадах протягом 2,5 років був головним редактором газети Асоціації єврейських організацій і общин (Ваада) України "Хадашот" ("Новини").
У березні 2004 року нарешті погодився на пропозицію президента СОПУ Віктора Хмільовського щодо поновлення співпраці й відтоді є головним редактором журналу "РоботодавецЬ".
БІОГРАФІЯ (Одним реченням)
Улюблені напої - міцна солодка чорна кава, солодке червоне вино і свіже холодне молоко (зрозуміло, біле - іншого не буває).
Улюблене визначення письменницької праці: "Прозаїк пише дупою" - в розумінні, має бути посидющим і цілеспрямованим.
Улюблене визначення якості письменницької праці: "И нож в него! Но счастлив он висеть на острие, зарезанный за то, что был опасен!" (Володимир Висоцький).
Улюблене визначення журналістської праці: "Жив ты или помер, главное - чтоб в номер материал успел ты передать. И чтоб, между прочим, был фитиль всем прочим, а на остальное - наплевать!.." (Костянтин Сімонов).
Власний критерій оцінки якості журналістської праці: "Тебе назвали сволотою - отже, ти почав працювати добре! Якщо на тебе подали судовий позов - ще більший молодець" Якщо пристрелили з-за рогу - ти спрацював надчудово!"
Життєве кредо: "З Богом!.."
|
